Нержавіючий метал відзначить столітній ювілей

Цього року (офіційно – 13 серпня) нержавіючий метал відзначить свій сторічний ювілей. Зрозуміло, що спроби легувати сплави робилися і раніше. Так, наприклад, Леон Джиллет (французький вчений) ще 1904 року визначив необхідний цього набір елементів. Але тривалий час хімічні склади, що дають хороші антикорозійні властивості заліза, використовувалися виключно для створення сувенірів та для проведення лабораторних дослідів. А першу нержавіючу сталь за низькою ціною (яку можна було застосовувати в промислових масштабах) випустили англійські металурги саме в 1913 році. Металевий склад отримав назву «стейбрайт», і з того часу ми не уявляємо своє життя без цього чудового матеріалу.

Але повернемось до історії. Століття тому вчений із Шеффілда (Англія) — Гаррі Брірлі (в оригіналі — Harry Brearley) — винайшов спосіб випускати нержавіючу сталь «у промислових обсягах». У той час він вивчав стійкість внутрішньої поверхні стволів гармат до контакту з вогнем. В рамках експерименту Брірлі додав близько 10% хрому до звичайної вуглецевої сталі, завдяки чому отримав метал з високою температурою плавлення. Трохи пізніше на поверхні сплаву помітили найтонший шар оксиду хрому (його назвали пасивований шар), що забезпечує стійкість матеріалу до корозії. Метал так «сподобався» промисловцям, що вже через кілька років після дати його винаходу у світі виплавлялася величезна (за тими мірками) кількість нержавійки: метал став популярнішим за будь-які інші матеріали, що поступилися стейбрайту левову частку ринку столового приладдя, посуду, медичних інструментів, лабораторного обладнання . Гаррі Брірлі не став тягнути для того, щоб узаконити власний винахід: у 1913 році він отримав патент на мартенситну сталь, попередницю сучасної нержавіючої сталі марки AISI 420. У 1915 році патент на сплав передали Елвуду Хейнсу (США), під проводом Американська Корпорація з Нержавіючої Сталі». Ще через кілька років до країн, що налагодили випуск нового металу, підключився і Радянський Союз.

У ході програми індустріалізації СРСР країна — як ніяка інша держава — потребувала великих обсягів нержавіючої сталі (це був компонент високотехнологічних виробництв того часу). Завдання розробки вітчизняних марок стійкого до корозії металу контролювалася самим товаришем Сталіним, і галузь динамічно розвивалася. Примітно, що деяке обладнання на той час працює на металургійних комбінатах і сьогодні.