ГОСТ 12697.9-77 Алюміній. Методи визначення цинку (зі змінами N 1, 2, 3)

ГОСТ 12697.9-77

Група В59

МІЖДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ

АЛЮМІНІЙ

Методи визначення цинку

Aluminium. Методи для визначення zinc

МКС 77.120.10
ОКСТУ 1709

Дата введення 1979-01-01

Постановою Державного комітету стандартів Ради Міністрів колишній союз від 27.09.77 N 2315 дату вступу встановлено 01.01.79

Обмеження терміну дії знято за протоколом N 3-93 Міждержавної Ради зі стандартизації, метрології та сертифікації (ІВС 5-6-93)

ВЗАМІН ГОСТ 12705-67 в частині разд.2, 3

ВИДАННЯ зі Змінами N 1, 2, 3, затвердженими у грудні 1980 р., листопаді 1985 р., травні 1988 р. (ІУС 3-81, 2-86, 8-88).


Цей стандарт встановлює методи визначення цинку в алюмінії:

- фотометричний з нофапрозидом при масовій частці від 0,003 до 0,15%;

фотометричний з дитизоном при масовій частці цинку від 0,0002 до 0,003%;

- Полярографічний при масовій частці від 0,001 до 0,1%;

- Атомно-абсорбційний при масовій частці від 0,001 до 0,02%.

(Змінена редакція, Зм. N 1, 3).

1. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ

1.1. Загальні вимоги до методів аналізу - за ГОСТ 12697.1-77 та ГОСТ 25086-87 .

(Змінена редакція, Изм. N 2, 3).

2. ФОТОМЕТРИЙ МЕТОД ВИЗНАЧЕННЯ ЦИНКУ З НОФАПРОЗИДОМ (при масовій частці цинку від 0,003 до 0,15%)

2.1. Сутність методу

Метод заснований на утворенні пофарбованої комплексної сполуки з нофапрозидом, який добре розчиняється у водноацетоновому середовищі.

Забарвлений розчин фотометрують при нм.

2.2. Апаратура, реактиви та розчини

Фотоелектроколориметр типів ФЕК-56М, ФЕК-60, КФК або спектрофотометр типів СФ-16, СФ-26 або аналогічного типу.

рН-метр типу рН-340 чи аналогічного типу.

Ваги лабораторні за ГОСТ 24104-2001 2-го класу точності з похибкою зважування 0,0002
__________________
* З 1 липня 2002 р. введено в дію ГОСТ 24104–2001 ** (тут і далі).

** На території країна походження діє ГОСТ Р 53228-2008, тут і далі за текстом. - Примітка виробника бази даних.

Сита з сіткою NN 016 та 0315 за ГОСТ 6613-86 .

Колонка хроматографічна скляна.

Кислота соляна особливої чистоти згідно з ГОСТ 14261-77 , Розведена 1:1; 2 моль/дм та 0,005 моль/дм розчини.

Вода дистильована, яка не містить важких металів. У разі необхідності її очищають пропусканням через шар сильнокислотного катіоніту (КУ-1, КУ-2), як зазначено у ГОСТ 12697.8-77.

Натрію гідроксид за ГОСТ 4328-77 ; 0,2 моль/дм розчин. Зберігають у поліетиленовому посуді.

Папір індикаторний конго.

Кислота оцтова за ГОСТ 61-75 .

Натрій оцтовокислий за ГОСТ 199-78 ; 0,2 моль/дм розчин; рН цього розчину встановлюють рівним 6,2 оцтовою кислотою або гідроксидом натрію.

Ацетон за ГОСТ 2603-79 .

Нофапрозид (N'-[1-(4-нітро-2-оксифенілазо)-2-нафтил]-пропіонілгідразид), розчин з масовою часткою 0,028% в ацетоні.

Цинк за ГОСТ 3640-94 .

Смола аніонообмінна, сильноосновна типу АВ-17, розмір зерен 0,160-0,315 мм.

Смолу готують наступним чином: стирають аніоніт, просіюють через сито N 0315, відкидаючи фракцію з розміром зерен більше 0,315 мм. Потім решту смолу просіюють через сито N 016, при цьому фракцію з розміром зерен менше 0,160 мм відкидають і збирають фракцію, що залишилася на ситі. Відібрану фракцію промивають декантацією 0,005 моль/дм розчином соляної кислоти Промивають фракцію до тих пір, поки розчин, що зливається, не буде прозорим. Потім промиту смолу витримують 0,005 моль/дм соляної кислоти приблизно 12 год.

Підготовлену в такий спосіб смолу переносять в іонообмінну колонку, на дно якої попередньо поміщають невеликий шар скляної вати. Висота шару аніоніту при діаметрі зерен 0,160-0,315 мм та діаметрі колонки 10 мм повинна становити 100-120 мм.

Підготовлену колонку промивають 100 см 0,005 моль/дм соляної кислоти при швидкості пропускання 5-7 см /хв. Після цього через колонку пропускають 50 см. 2 моль/дм соляної кислоти зі швидкістю 1-1,5 см /хв.

Смола в колонці повинна постійно перебувати під шаром рідини.

Розчини цинку стандартні.

Розчин А; готують наступним чином: 0,5000 г цинку розчиняють у 20 см соляної кислоти, розведеної 1:1. Розчин переводять у мірну колбу місткістю 1000 см , доливають до мітки водою і перемішують.

1 см розчину містить 0,5 мг цинку (Zn).

Розчин Б; готують перед вживанням так: піпеткою відбирають 10 см розчину, А в мірну колбу місткістю 1000 см , доливають до мітки водою і перемішують.

1 см розчину містить Б 0,005 мг цинку (Zn).

(Змінена редакція

, Змін. N 3).

2.3. Проведення аналізу

2.3.1. Наважку алюмінію масою 0,25-2 г залежно від передбачуваної масової частки цинку поміщають у склянку місткістю 150-250 см , доливають 30-60 см соляної кислоти, розведеної 1:1, накривають склянку годинниковим склом і нагрівають до розчинення навішування. Після повного розчинення алюмінію скло обмивають водою і розчин упарюють до початку випадання солей.

До розчину додають 17 см соляної кислоти, розведеної 1:1, і розбавляють до 50 см водою. Розчин у склянці перемішують.

Отриманий 2 моль/дм солянокислий розчин пропускають через іонообмінну колонку зі швидкістю 1-1,5 см /хв. При цьому хлоридний комплекс цинку сорбується аніонітом і цинк відокремлюється від домішок, що заважають, які проходять через колонку, не поглинаючись.

Потім хімічну склянку та колонку промивають трьома порціями по 25 см. 2 моль/дм соляної кислоти, пропускаючи її зі швидкістю 1-1,5 см /хв.

Розчини, що пройшли через колонку, відкидають.

Цинк, поглинений аніонітом, вимивають 150 см 0,005 моль/дм соляної кислоти, збираючи елюат у склянку місткістю 250 см . Швидкість пропускання кислоти 1-1,5 см /хв.

Отриманий елюат переносять у мірну колбу місткістю 200 см. , доливають розчин 0,005 моль/дм соляної кислоти до мітки та перемішують.

Для того щоб колонку можна було знову використовувати після вилучення цинку, через неї пропускають 50 см. 2 моль/дм соляної кислоти зі швидкістю 1-1,5 см /хв. Розчин, що пройшов через колонку, відкидають.

Відбирають піпеткою 10 см випробуваного розчину в мірну колбу місткістю 50 см та нейтралізують його 0,2 моль/дм розчином гідроксиду натрію, додаючи його по краплині до бузкового забарвлення паперу конго. Потім доливають 10 см ацетату натрію з рН, рівним 6,2, 20 см ацетону та піпеткою 1 см розчину нофапрозиду. Розчин доливають до мітки ацетоном і перемішують.

Співвідношення водного та ацетонового розчинів має бути 1:1,5.

Вимірюють оптичну щільність розчину на фотоелектроколориметр або спектрофотометр, враховуючи, що максимум світлопоглинання розчинів відповідає довжині хвилі 646 нм. Розчином порівняння є вода.

Одночасно проводять контрольний досвід. Для цього в склянку наливають 30-60 см соляної кислоти, розведеної 1:1 (залежно від того, скільки кислоти йде на розчинення навішування), і випарюють приблизно до 17 см потім розбавляють розчин до 50 см. та далі аналіз проводять, як зазначено у п. 2.3.1.

Масу цинку визначають за градуювальним графіком, враховуючи виправлення контрольного досвіду.

2.3.2. Побудова градуювального графіка

У мірні колби місткістю по 50 см доливають із мікробюретки 0; 0,5; 1,0; 2,0; 3,0; 4,0 см стандартного розчину Б, що відповідає 0; 0,0025; 0,005; 0,010; 0,015; 0,020 мг цинку. Розбавляють до 10 см розчином 0,005 моль/дм соляної кислоти та нейтралізують 0,2 моль/дм розчином гідроксиду натрію, додаючи його по краплях до бузкового забарвлення паперу конго. Далі аналіз проводять, як зазначено у п. 2.3.1.

Розчином порівняння служить розчин, який цинк не додавався.

За отриманими значеннями оптичних щільностей розчинів і відомих мас цинку будують градуювальний графік.

2.3.1, 2.3.2. (Змінена редакція, Зм. N 3).

2.4. Обробка результатів

2.4.1. Масову частку цинку ( ) у відсотках обчислюють за формулою

,

де - Маса цинку, знайдена за градуювальним графіком, мг;

- загальний об'єм розчину, см ;

- Об'єм аліквотної частини розчину, см ;

- Маса навішування алюмінію, р.

2.4.2. Розбіжності результатів паралельних визначень, що допускаються, не повинні перевищувати значень, зазначених у табл.1.

Таблиця 1

(Змінена редакція, Зм. N 1, 3).

3. ФОТОМЕТРИЧНИЙ МЕТОД ВИЗНАЧЕННЯ ЦИНКУ З ДИТІЗОНОМ (при масовій частці цинку від 0,0002 до 0,003%)

3.1. Сутність методу

Метод заснований на утворенні пофарбованої комплексної сполуки цинку з дитизоном. Дитизонат цинку, що утворюється, екстрагують чотирихлористим вуглецем. Вплив елементів, що заважають, усувають застосуванням потрійної екстракції. Закінчують визначення методом одноколірного забарвлення, видаляючи надлишок дитизону розчином сірчистого натрію.

Забарвлений розчин фотометрують при нм.

3.2. Апаратура, реактиви та розчини

Фотоелектроколориметри типів ФЕК-56М, ФЕК-60, КФК або спектрофотометри типів СФ-16, СФ-26 або аналогічного типу.

Автотрансформатор лабораторний (ЛАТР) типу ЛАТР-1M або селеновий випрямляч, застосовуючи електроди Фішера.

Ваги лабораторні за ГОСТ 24104-2001 2-го класу точності з похибкою зважування 0,0002

Кислота соляна особливої чистоти за ГОСТ 14261-77 ; 4 та 0,02 моль/дм розчини.

Вода дистильована, яка не містить важких металів.

Дистильовану воду очищають пропусканням через шар сильнокислотного катіоніту (КУ-1, КУ-2), як зазначено у ГОСТ 12697.8-77.

Усі реактиви готують на очищеній у такий спосіб воді.

Аміак водний за ГОСТ 3760-79 , очищений, готують насиченням води парами аміаку, для чого ексікатор наливають розчин аміаку, на вкладиш ексікатора поміщають кварцову чашку, що містить воду. Через 12 годин вода насичується аміаком. Концентрацію аміаку встановлюють титруванням та розбавляють до необхідної концентрації.

Натрій лимоннокислий, тризаміщений розчин з масовою часткою 50%. Розчин очищають наступним чином: у ділильну вирву місткістю 500 см поміщають 300 см лимоннокислого натрію, додають до розчину кілька крапель фенолфталеїну та доливають аміак до отримання малинового забарвлення. Потім екстрагують порціями розчину дитизону з масовою часткою 0,01%. Екстрагування повторюють до отримання незмінного зеленого забарвлення екстракту. Останню порцію перевіряють на утримання важких металів. Для цього надлишок дитизону видаляють струшуванням екстракту з розчином розведеного аміаку. Шар чотирихлористого вуглецю має бути безбарвним. Для отримання дитизону, що перейшов в розчин лимоннокислого натрію, останній струшують з декількома порціями четыреххлористого вуглецю до отримання нижнього безбарвного шару.

Амоній лимоннокислий, двозаміщений НД, 0,5 моль/дм розчин очищають так само, як лимоннокислий натрій.

Натрій сірчистий (сульфід натрію) за ГОСТ 2053-77 розчини з масовою часткою 1% і з масовою часткою 0,05%. Останній готують перед вживанням розведенням розчину з часткою 1%.

Натрію N'N-діетилдітіокарбамат за ГОСТ 8864-71 , свіжоприготовлений розчин з масовою часткою 0,2%.

Маскувальні розчини:

Розчин 1; готують так: до 100 см 0,5 моль/дм розчину лимоннокислого амонію додають 32 см 1 моль/дм розчину аміаку та розбавляють водою до 450 см .

Розчин 2; готують наступним чином: один об'єм розчину натрію діетилдітіокарбамату змішують з дев'ятьма об'ємами розчину 1.

Вуглець чотирихлористий за ГОСТ 20288-74 . У разі потреби очищають наступним чином: до 1 дм чотирихлористого вуглецю додають 0,5 г твердого дитизону і витримують протягом 1 години на водяній бані при 35 °C. Потім проводять відгін у скляному перегінному апараті.

Дитизон (дифенілтіокарбазон) по НД, розчини з масовою часткою 0,01 та 0,002% у чотирихлористому вуглеці; готують наступним чином: 0,05 г дитизону розчиняють у 50 см чотирихлористого вуглецю, переводять у ділильну вирву місткістю 500 см , доливають 200 см води, 2-3 см аміаку та енергійно струшують протягом 1 хв. Дитизон переходить у водний шар, забарвлюючи його в оранжевий колір. Після поділу шарів відокремлюють та відкидають шар чотирихлористого вуглецю. До аміачного розчину в ділильній лійці доливають 100 см. чотирихлористого вуглецю, підкислюють соляною кислотою до зміни забарвлення водного шару і збовтують до знебарвлення останнього.

Розчин дитизону в чотирихлористому вуглеці, пофарбований в зелений колір, відокремлюють від водного шару, двічі промивають водою і фільтрують через сухий паперовий фільтр в суху склянку з темного скла, потім доливають 400 см. чотирихлористого вуглецю і перемішують.

Розчин зберігають у холодильнику.

Перед аналізом перевіряють придатність розчину дитизону, збовтують його з розчином розведеного аміаку. При цьому шар чотирихлористого вуглецю не повинен бути забарвлений. В іншому випадку проводять повторне очищення розчину дитизону.

Розчин дитизону з масовою часткою 0,002% готують перед вживанням, розбавляючи розчин дитизону з масовою часткою 0,01% 5 разів чотирихлористим вуглецем.

Фенолфталеїн з НД, спиртовий розчин з масовою часткою 1%.

Спирт етиловий ректифікований за ГОСТ 18300-87 .

Цинк за ГОСТ 3640-94 .

Розчини цинку стандартні.

Розчин А; готують наступним чином: 0,2 г цинку розчиняють 15 см 4 моль/дм розчину соляної кислоти Розчин переводять у мірну колбу місткістю 1000 см , доливають до мітки водою і перемішують.

1 см розчину А містить 0,2 мг цинку (Zn).

Розчин Б; готують перед вживанням так: піпеткою відбирають 5 см розчину, А в мірну колбу місткістю 1000 см , доливають до мітки водою і перемішують.

1 см розчину містить 0,001 мг цинку (Zn).

(Змінена ред.

акція, Змін. N 3).

3.3. Проведення аналізу

3.3.1. Електрохімічним шляхом розчиняють приблизно 1 г алюмінію 30 см 4 моль/дм розчину соляної кислоти Розчинення проводять за ГОСТ 12697.7-77. Отриманий розчин випарюють до початку випадання солей та розчиняють солі у воді при нагріванні до отримання прозорого розчину. Після охолодження розчин переводять в мірну колбу місткістю 100 см .

3.3.2. Перша екстракція (екстрагування суми дитизонатів металів).

Відбирають 10-50 см випробуваного розчину в залежності від передбачуваної масової частки цинку в ділильну вирву місткістю 250 см , розбавляють водою до 50 см .

Потім додають розчин лимоннокислого натрію з розрахунку 10 см. розчину на 0,5 г алюмінію, 2-3 краплі розчину фенолфталеїну та розчин аміаку по краплях до отримання малинового забарвлення. Доливають 10 см розчину дитизону з масовою часткою 0,01% і енергійно струшують вміст лійки протягом 2 хв. Після поділу шарів зливають шар чотирихлористого вуглецю в іншу ділильну лійку, не допускаючи попадання водної фази в отвір крана. Екстрагування дитизонатів повторюють кілька разів порціями дитизону по 5-10 см. доки остання порція не перестане змінювати забарвлення після струшування.

Водну фазу промивають струшуванням з кількома порціями по 5 см. чотирихлористого вуглецю і приєднують до основного екстракту. Остання порція чотирихлористого вуглецю повинна бути лише слабо забарвлена дитизоном

.

3.3.3. Реекстракція (відокремлення від міді).

До екстракту в ділильній лійці додають 20 см. 0,02 моль/дм розчину соляної кислоти та енергійно струшують протягом 1 хв.

Потім зливають шар чотирихлористого вуглецю в іншу ділильну лійку. Водний шар не повинен потрапляти в отвір крана. Повторюють струшування органічної фази з 20 см 0,02 моль/дм розчину соляної кислоти Шар чотирихлористого вуглецю відкидають.

Об'єднують солянокислі розчини та промивають струшуванням з 10 см чотирихлористого вуглецю. Шар чотирихлористого вуглецю відокремлюють та відкидають.

3.3.4. Друга екстракція (витяг цинку для колориметрування).

До солянокислого розчину в ділильній лійці додають 40 см. розчину 2, 10 см розчину дитизону з масовою часткою 0,002% і струшують протягом 1 хв. Після поділу шарів шар чотирихлористого вуглецю переводять у кварцовий циліндр із притертою пробкою, місткістю 25 см. .

Екстрагування повторюють ще раз 10 см розчину дитизону. Розчинений у водній фазі дитизон отримують струшуванням з 5 см чотирихлористого вуглецю і приєднують до перших двох екстрактів у циліндрі. Розчин дитизону та чотирихлористий вуглець додають з бюретки.

Для видалення надлишку дитизону збовтують дитизоновий екстракт із розчином сірчистого натрію. Для цього в 2-3 ділильні вирви наливають по 10 см. розведеного розчину сірчистого натрію і одну з них переносять вміст циліндра, яке струшують один-два рази. Шар чотирихлористого вуглецю переносять у наступну вирву. Цю операцію проводять до тих пір, поки водний шар не залишатиметься безбарвним. Потім промивають розчин цинку дитизонату струшуванням з водою і переносять в циліндр з притертою пробкою. Розчин дитизонату цинку має бути захищений від світла. Не пізніше ніж через 15 хв вимірюють оптичну щільність розчину на фотоелектроколориметр або спектрофотометр, враховуючи, що максимум світлопоглинання розчинів відповідає довжині хвилі 538 нм. Розчином порівняння служить чотирихлористий вуглець.

Для видалення залишків вологи при наповненні кювети розчини пропускають через сухий беззольний фільтр.

Одночасно проводять контрольний досвід. Для цього в кварцову склянку наливають таку кількість соляної кислоти, яка потрібна для розчинення навішування, видаляють кислоту випарюванням до об'єму 0,5 см. , додають 25 см води та проводять аналіз, як зазначено у п. 3.3.

Масу цинку визначають за градуювальним графіком, враховуючи поправку контрольного досвіду.

а.

3.4. Побудова градуювального графіка

У ділильні вирви місткістю 250 см доливають по 40 см 0,02 моль/дм розчину соляної кислоти та з мікробюретки 0; 0,5; 1; 1,5; 2; 2,5; 3 см стандартного розчину Б, що відповідає 0; 0,0005; 0,001; 0,0015; 0,0020; 0,0025; 0,0030 мг цинку.

Додають 40 см розчину 2, 10 см розчину дитизону з масовою часткою 0,002% і далі проводять аналіз, як зазначено у п. 3.3.4.

Розчином порівняння служить розчин, який цинк не додавався.

За отриманими значеннями оптичних щільностей розчинів і відомих мас цинку будують градуювальний графік.

3.3.1-3.4. (Змінена редакція, Зм. N 3).

3.5. Обробка результатів

3.5.1. Масову частку цинку ( ) у відсотках обчислюють за формулою

,

де - Маса цинку, знайдена за градуювальним графіком, мг;

- загальний об'єм розчину, см ;

- Об'єм аліквотної частини розчину, см ;

- Маса навішування алюмінію, р.

3.5.2. Допустимі розбіжності результатів паралельних визначень (при масовій частці цинку від 0,0002 до 0,003%) не повинні перевищувати 30% збіжності та 45% відтворюваності.

(Змінена редакція, Зм. N 3).

4. ПОЛЯРОГРАФІЧНИЙ МЕТОД ВИЗНАЧЕННЯ ЦИНКУ (при масовій частці цинку від 0,001 до 0,1%)

4.1. Сутність методу

Метод ґрунтується на полярографуванні цинку з відповідним чином підготовленого розчину в інтервалі напруги від мінус 0,8 до мінус 1,2 В.

4.2. Апаратура, реактиви та розчини

Полярограф змінного струму типу ПУ-1 чи аналогічного типу. Ваги лабораторні за ГОСТ 24104-2001 2-го класу точності з похибкою зважування 0,0002

Азот газоподібний за ГОСТ 9293-74 .

Алюміній марки А995 за ГОСТ 11069-2001 .

Розчин алюмінію 28 г/дм ; готують наступним чином: 14,00 г алюмінію поміщають у склянку місткістю 600 см , розчиняють у 300 см соляної кислоти, розведеної 1:1, додають для прискорення розчинення одну-дві краплі металевої ртуті або хлористого нікелю. Розчин переводять у мірну колбу місткістю 500 см , розбавляють до мітки водою і перемішують.

Бром за ГОСТ 4109-79 .

Гідроксиламін солянокислий за ГОСТ 5456-79 , свіжоприготовлений розчин з масовою часткою 10%.

Кислота соляна за ГОСТ 3118-77 , розведена 1:1.

Ртуть.

Цинк за ГОСТ 3640-94 .

Розчини цинку стандартні. Розчин А; готують наступним чином: розчиняють 0,1400 г цинку 10 см соляної кислоти, розведеної 1:1, переводять у мірну колбу місткістю 1000 см , розбавляють до мітки водою і перемішують.

1 см розчину А містить 0,14 мг цинку (Zn).

Розчин Б; готують перед вживанням так: піпеткою відбирають 25 см розчину, А в мірну колбу місткістю 250 см , доливають до мітки водою і перемішують.

1 см розчину містить Б 0,014 мг цинку (Zn).

Весь посуд повинен бути приготовлений з боросилікатного або відповідного йому за якістю скла, що не містить цинку. Допускається застосування поліетиленового посуду. Не слід застосовувати гумові корки. Вода двічі дистильована. Нікель хлористий за ГОСТ 4038-79 розчин з масовою часткою 0,2%.

(Змінена редакція, Змін. N 1,

3).

4.3. Проведення аналізу

4.3.1. Наважку алюмінію 0,7 г поміщають у склянку місткістю 100-150 см і розчиняють у 20 см соляної кислоти, розведеної 1:1. Склянку накривають годинниковим склом і нагрівають до розчинення навішування. Після розчинення обмивають скло і стінки склянки водою, додають 2-3 краплі брому і розчин випарюють до отримання вологого залишку солей. Залишок розчиняють у невеликій кількості води та розчин знову випарюють до отримання вологого залишку солей. Залишок розчиняють у 10-15 см гарячої води, додають 2 см розчину солянокислого гідроксиламіну, кип'ятять 1-2 хв. Після цього розчин охолоджують, переводять у мірну колбу місткістю 25 см. , розбавляють до мітки водою і перемішують.

Частину розчину відбирають в електролізер з донною ртуттю, пропускають азот протягом 5 хв і полярографують цинк в інтервалі напруги від мінус 0,8 до мінус 1,2 при відповідній чутливості приладу. Мідь і свинець визначають одночасно з того ж розчину, полярографуючи мідь в інтервалі напруги від мінус 0,05 до мінус 0,4, а свинець - від мінус 0,35 до мінус 0,8 В.

Одночасно проводять контрольний досвід.

Масу цинку визначають за градуювальним графіком, враховуючи виправлення контрольного досвіду.

(Змінена редакція, Зм. N 3).

4.3.2. Побудова градуювального графіка (при масовій частці цинку від 0,001 до 0,01%)

У склянки місткістю 150 см поміщають по 25 см розчину алюмінію 28 г/дм і з мікробюретки додають 0; 0,5; 1,0; 2,0; 3,0 та 5,0 см розчину Б, які відповідають 0; 0,007; 0,014; 0,028; 0,042 та 0,07 мг цинку. Кожну склянку додають 2-3 краплі брому і випарюють до отримання вологого залишку солей. Потім стінки склянки обмивають водою і випарюють знову до вологого залишку солей. Залишок солей розчиняють при нагріванні 10-15 см води, доливають 2 см розчину солянокислого гідроксиламіну та кип'ятять 1-2 хв. Далі аналіз проводять, як зазначено у п. 4.3.1.

За даними, отриманими при полярографуванні розчинів, і відомим масам цинку будують градуювальний графік.

При заміні капіляра потрібно побудувати новий графік.

(Змінена редакція, Зм. N 1, 3).

4.3.3. Побудова градуювального графіка (при масовій частці цинку від 0,01 до 0,1%)

У склянки місткістю 150 см поміщають по 25 см розчину алюмінію 28 г/дм і з мікробюретки додають 0; 0,5; 1,0; 2,0; 3,0 та 5,0 см розчину А, які відповідають 0,07; 0,14; 0,28; 0,42 та 0,70 мг цинку. Далі будують градуювальний графік, як зазначено у п. 4.3.2.

4.4. Обробка результатів

4.4.1. Масову частку цинку у відсотках ( ) обчислюють за формулою

,

де - Маса міді, знайдена за градуювальним графіком, мг;

- Маса навішування алюмінію, р.

4.4.2. Розбіжності результатів паралельних визначень, що допускаються, не повинні перевищувати значень, зазначених у табл.2.

Таблиця 2

(Змінена редакція, Зм. N 1, 3).

5. АТОМНО-АБСОРБЦІЙНИЙ МЕТОД ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІСТ ЦИНКУ

5.1. Сутність методу

Метод заснований на розчиненні проби в соляній кислоті та розпиленні отриманого розчину в полум'ї ацетилен-повітря. Використовуючи лампу з порожнистим катодом цинку, вимірюють абсорбцію при довжині хвилі 213,8 нм.

(Змінена редакція, зміна N 1).

5.2. Апаратура, реактиви та розчини

Весь посуд повинен бути приготовлений з боросилікатного або відповідного йому за якістю скла, що не містить цинку. Допускається застосування поліетиленового посуду. Не слід застосовувати гумові корки.

Спектрофотометр атомно-абсорбційної моделі Перкін-Елмер, Сатурн або аналогічного типу.

Ваги лабораторні за ГОСТ 24104-88 2-го класу точності з похибкою зважування 0,0002

Лампа з порожнім катодом для цинку.

Вода двічі дистильована.

Кислота соляна за ГОСТ 3118-77 , розчин 1:1.

Кислота сірчана за ГОСТ 4204-77 , розчин 1:1.

Кислота фтористоводнева за ГОСТ 10484-78 .

Кислота азотна за ГОСТ 4461-77 , розведена 1:1.

Водню пероксид за ГОСТ 10929-76 розчин з масовою часткою 3%.

Ацетон за ГОСТ 2603-79 .

Ртуть металева за ГОСТ 4658-73 .

Нікель хлористий за ГОСТ 4038-79 розчин з масовою часткою 0,2%.

Цинк за ГОСТ 3640-94 .

Алюміній марки А999 за ГОСТ 11069-2001 , що не містить цинку.

Безпосередньо перед вживанням стружку очищають у кількості азотної кислоти.

Очищену стружку промивають водою та сушать ацетоном.

Розчин алюмінію 40 г/дм : 40,0 г алюмінію поміщають у склянку місткістю 1000 см. , невеликими порціями додають 500 см. розчину соляної кислоти 1:1 та 250 см концентрованої соляної кислоти. Додають одну краплю ртуті або 1 см. розчину хлористого нікелю для прискорення розчинення Додають кілька крапель пероксиду водню, потім розчин кип'ятять кілька хвилин видалення надлишку пероксиду. Після охолодження розчин переносять у мірну колбу місткістю 1000 см. , доливають до мітки водою і перемішують.

Стандартні розчини цинку

Розчин А. 1,0 г цинку розчиняють у 25 см розчину соляної кислоти 1:1 у склянці місткістю 400 см , розбавляють водою, переносять у мірну колбу місткістю 1000 см додають до мітки водою і перемішують. 1 см розчину, А містить 1 см цинку.

Розчин Б. 100 см розчину, А переносять у мірну колбу місткістю 1000 см , доливають до мітки водою і перемішують.

1 см розчину містить 0,1 мг цинку.

Розчин Ст. 100 см розчину Б переносять у мірну колбу місткістю 1000 см , доливають до мітки водою і перемішують.

1 см розчину містить 0,01 мг цинку.

(Змінена редакція, З

м. N 1, 3).

5.3. Проведення аналізу

5.3.1. 1 г проби поміщають у склянку місткістю 400 см , покривають годинниковим склом і розчиняють у 25 см додається невеликими порціями розчину соляної кислоти 1:1, при необхідності розчин нагрівають.

Додають 2 см пероксиду водню, потім розчин нагрівають до кипіння для видалення надлишку пероксиду. При масовій частці цинку від 0,001 до 0,05% розчин переносять у мірну колбу місткістю 100 см Після охолодження доливають до мітки водою і перемішують.

При масовій частці цинку від 0,05 до 0,2% розчин переносять у мірну колбу місткістю 500 см Після охолодження доливають до мітки водою і перемішують. Одночасно з проведенням аналізу і в тих же умовах готують розчин контрольного досвіду, застосовуючи ті ж реактиви і в тих же кількостях, але замість проби додають 1 г алюмінію, що не містить цинку.

Встановлюють лампу із порожнім катодом для цинку. Включають прилад та залишають до повної стабілізації. Встановлюють прилад на довжину хвилі 213,8 нм і вибирають відповідно до конструкції приладу чутливість та розмір щілини. Тиск газів повітря-ацетилен встановлюють відповідно до конструкції приладу. Нуль приладу встановлюють у воді.

У полум'я почергово розпорошують розчини для побудови градуювального графіка, розчин проби, розчин контрольного досвіду та вимірюють абсорбцію.

З отриманих значень абсорбції розчинів для побудови градуювального графіка віднімають значення абсорбції розчину, що не містить цинк, і за отриманими значеннями абсорбції та відомих мас цинку будують градуювальний графік.

(Змінена редакція, Зм. N 1, 3).

5.3.2. При масовій частці цинку від 0,001 до 0,05% в 11 мірних колб місткістю по 100 см поміщають по 25 см розчину алюмінію, потім із бюретки по черзі додають 1,0; 2,0; 4,0; 6,0; 8,0; 10,0 см розчину і 2,0; 3,0; 4,0; 5,0 см розчину Б, що відповідає 0,01; 0,02; 0,04; 0,06; 0,08; 0,10; 0,20; 0,30; 0,40; 0,50 мг цинку. В одинадцяту колбу розчин цинку не додають. Розчини доливають до мітки водою і перемішують.

5.3.3. При масовій частці цинку від 0,05 до 0,2% у суміш* мірних колб місткістю по 100 см поміщають по 5 см розчину алюмінію, потім із бюретки по черзі додають 5,0; 8,0; 10,0; 12,0; 15,0; 20,0 см розчину Б, що відповідає 0,5; 0,8; 1,0; 1,2; 1,5; 2,0 мг цинку. У сьому колбу розчин Б не додають. Розчини доливають до мітки водою і перемішують.
________________
* Текст відповідає оригіналу. - Примітка виробника бази даних.

5.4. Обробка результатів

5.4.1. Масову частку цинку у відсотках ( ) обчислюють за формулою

,

де - Маса цинку в розчині проби, знайдена за градуювальним графіком, мг;

- Об'єм розчину для побудови графіка, см ;

- Об'єм розчину проби, см ;

- Маса навішування проби, р.

5.3.2-5.4.1. (Змінена редакція, зміна N 1).

5.4.2. Розбіжності результатів паралельних визначень, що допускаються, не повинні перевищувати значень, зазначених у табл.3.

Таблиця 3

(Змінена редакція, Зм. N 1, 3).