ГОСТ 19709.2-83
ГОСТ 16274.1-77 Вісмут. Метод хіміко-спектрального аналізу (зі змінами N 1, 2, 3)
ГОСТ 16274.1-77
Група В59
ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ СПІЛКИ РСР
ВІСМУТ
Метод хіміко-спектрального аналізу
Bismu
ГОСТ 22720.4-77 ГОСТ 22519.4-77 ГОСТ 22720.2-77 ГОСТ 22519.6-77 ГОСТ 13462-79 ГОСТ 23862.24-79 ГОСТ 23862.35-79 ГОСТ 23862.15-79 ГОСТ 23862.29-79 ГОСТ 24392-80 ГОСТ 20997.5-81 ГОСТ 24977.1-81 ГОСТ 25278.8-82 ГОСТ 20996.11-82 ГОСТ 25278.5-82 ГОСТ 1367.7-83 ГОСТ 26239.9-84 ГОСТ 26473.1-85 ГОСТ 16273.1-85 ГОСТ 26473.2-85 ГОСТ 26473.6-85ГОСТ 26473.6-85 Сплави та лігатури на основі ванадію. Метод визначення молібдену (зі зміною N 1)
ГОСТ 26473.6-85
Група В59
ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ СПІЛКИ РСР
СПЛАВИ ТА ЛІГАТУРИ НА ОСНОВІ ВАНАДІЇ
Метод ви
ГОСТ 12223.1-76 ГОСТ 12645.7-77 ГОСТ 12645.1-77 ГОСТ 12645.6-77 ГОСТ 22720.3-77 ГОСТ 12645.4-77ГОСТ 12645.4-77 Індій. Хіміко-спектральний метод визначення алюмінію, вісмуту, кадмію, міді, марганцю, нікелю, свинцю, срібла та цинку (зі Змінами N 1, 2, 3, 4)
ГОСТ 12645.4-77
Група В59
ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ СПІЛКИ
ГОСТ 18385.4-79 Ніобій. Методи визначення танталу (зі змінами N 1, 2)
ГОСТ 18385.4-79
Група В59
ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ СПІЛКИ РСР
НІОБІЙ
Метод визначення танталу
Niobium. Метод для визначення значення
ГОСТ 18385.3-79 ГОСТ 23862.6-79 ГОСТ 23862.0-79 ГОСТ 23685-79 ГОСТ 23862.31-79ГОСТ 23862.31-79 Рідкоземельні метали та їх окиси. Методи визначення торію та празеодиму (зі Змінами N 1, 2)
ГОСТ 23862.31-79
Група В59
МІЖДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ
РІДКОЗЕМЕЛЬНІ МЕТАЛИ ТА ЇХ ОКИСУ
Методи
ГОСТ 23862.18-79 Неодим, гадоліній та їх окису. Метод визначення домішок оксидів рідкісноземельних елементів (зі зміною N 1)
ГОСТ 23862.18-79
Група В59
МІЖДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ
НЕОДИМ, ГАДОЛІНІЙ ТА ЇХ ОКИСУ
ГОСТ 23862.7-79 Рідкоземельні метали та їх окиси. Хіміко-спектральні методи визначення домішок оксидів рідкісноземельних елементів (зі змінами N 1, 2)
ГОСТ 23862.7-79
Група В59
МІЖДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ
ГОСТ 23862.23-79 Рідкоземельні метали та їх окиси. Методи визначення марганцю (зі зміною N 1)
ГОСТ 23862.23-79
Група В59
МІЖДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ
РІДКОЗЕМЕЛЬНІ МЕТАЛИ ТА ЇХ ОКИСУ
Методи визначення марг
ГОСТ 23862.10-79ГОСТ 23862.10-79 Рідкоземельні метали та їх окиси. Хіміко-спектральні методи визначення домішок ванадію, вольфраму, заліза, кобальту, марганцю, міді, молібдену, нікелю, ніобію, свинцю, танталу, титану та хрому (із Змінами N 1, 2)
ГОСТ 23
ГОСТ 23862.9-79 Неодим, гадоліній, тербій, диспрозій, гольмій, ербій, тулій та їх окису. Хіміко-спектральний метод визначення домішок оксидів рідкісноземельних елементів (зі зміною N 1)
ГОСТ 23862.9-79
Група В59
ГОСТ 23862.12-79 Церій та його двоокис. Хіміко-спектральний метод визначення заліза, кобальту, марганцю, міді та нікелю (зі зміною N 1)
ГОСТ 23862.12-79
Група В59
МІЖДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ
ЦЕРІЙ І ЙОГО ДВОКИСЬ
ГОСТ 23862.13-79 Лантан, неодим, гадоліній, диспрозій, ітрій та їх окису. Метод визначення домішок окисів празеодиму, неодиму, самарію, європію, гадолінію, тербію, диспрозію (зі Змінами N 1, 2)
ГОСТ 23862.13-79
Група В59
ГОСТ 25278.9-82 Сплави та лігатури рідкісних металів. Методи визначення титану (зі змінами N 1, 2)
ГОСТ 25278.9-82
Група В59
ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ СПІЛКИ РСР
СПЛАВИ ТА ЛІГАТУРИ РІДКИХ МЕТАЛІВ
Методи ви
ГОСТ 20996.9-82 ГОСТ 12554.1-83 ГОСТ 1367.4-83 ГОСТ 12555.1-83 ГОСТ 1367.6-83 ГОСТ 1367.3-83 ГОСТ 1367.9-83 ГОСТ 1367.10-83 ГОСТ 12554.2-83 ГОСТ 26239.4-84 ГОСТ 9816.2-84 ГОСТ 26473.9-85 ГОСТ 26473.0-85 ГОСТ 12645.11-86 ГОСТ 12645.12-86 ГОСТ 8775.3-87 ГОСТ 27973.0-88 ГОСТ 18904.8-89 ГОСТ 18904.6-89 ГОСТ 18385.0-89 ГОСТ 14339.5-91 ГОСТ 14339.3-91ГОСТ 14339.3-91 Вольфрам. Методи визначення вмісту фосфору
ГОСТ 14339.3-91
Група В59
ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ СПІЛКИ РСР
ВОЛЬФРАМ
Методи визначення вмісту фосфору
Tungsten. Методи для визначення phosphor
ГОСТ 16321.1-70 ГОСТ 16883.2-71 ГОСТ 16882.1-71 ГОСТ 12223.0-76 ГОСТ 12552.2-77 ГОСТ 12645.3-77 ГОСТ 16274.2-77 ГОСТ 16274.10-77 ГОСТ 12552.1-77 ГОСТ 22720.1-77 ГОСТ 16274.4-77 ГОСТ 16274.7-77 ГОСТ 12228.1-78 ГОСТ 12561.1-78 ГОСТ 12558.2-78 ГОСТ 12224.1-78 ГОСТ 23862.22-79 ГОСТ 23862.21-79 ГОСТ 23687.2-79 ГОСТ 23862.25-79ГОСТ 23862.25-79 Рідкоземельні метали та їх окиси. Методи визначення кобальту та нікелю (зі Зміною N 1)
ГОСТ 23862.25-79
Група В59
МІЖДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ
РІДКОЗЕМЕЛЬНІ МЕТАЛИ ТА ЇХ ОКИСУ
Методи визначення
ГОСТ 23862.4-79 ГОСТ 18385.1-79 ГОСТ 23687.1-79 ГОСТ 23862.34-79 ГОСТ 23862.17-79 ГОСТ 23862.27-79 ГОСТ 17614-80 ГОСТ 12340-81 ГОСТ 31291-2005 ГОСТ 20997.1-81 ГОСТ 20997.4-81 ГОСТ 20996.2-82 ГОСТ 12551.2-82 ГОСТ 12559.1-82 ГОСТ 1089-82 ГОСТ 12550.1-82 ГОСТ 20996.5-82 ГОСТ 20996.3-82 ГОСТ 12550.2-82 ГОСТ 20996.8-82 ГОСТ 14338.4-82 ГОСТ 25278.12-82 ГОСТ 25278.11-82 ГОСТ 12551.1-82 ГОСТ 25278.3-82 ГОСТ 20996.6-82 ГОСТ 25278.6-82 ГОСТ 14338.1-82 ГОСТ 14339.4-82 ГОСТ 20996.10-82 ГОСТ 20996.1-82 ГОСТ 12645.9-83 ГОСТ 12563.2-83 ГОСТ 19709.1-83 ГОСТ 1367.11-83 ГОСТ 1367.0-83 ГОСТ 19709.2-83 ГОСТ 12645.0-83 ГОСТ 12555.2-83 ГОСТ 1367.1-83 ГОСТ 9816.3-84 ГОСТ 9816.4-84 ГОСТ 9816.1-84 ГОСТ 9816.0-84 ГОСТ 26468-85 ГОСТ 26473.11-85 ГОСТ 26473.12-85ГОСТ 26473.12-85 Сплави та лігатури на основі ванадію. Метод атомно-абсорбційного аналізу (зі зміною N 1)
ГОСТ 26473.12-85
Група В59
ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ СПІЛКИ РСР
СПЛАВИ ТА ЛІГАТУРИ НА ОСНОВІ ВАНАДІЇ
ГОСТ 26473.7-85
ГОСТ 16273.0-85
ГОСТ 26473.3-85
ГОСТ 26473.8-85
ГОСТ 26473.13-85
ГОСТ 25278.13-87
СПЛАВИ ТА ЛІГАТУРИ РІДКИХ МЕТАЛІВ Методи вГОСТ 25278.13-87 Сплави та лігатури рідкісних металів. Методи визначення вольфраму (зі зміною N 1)
ГОСТ 25278.13-87
Група В59
ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ СПІЛКИ РСР
ГОСТ 19709.2-83 Телур високої чистоти. Методи визначення селену (зі зміною N 1)
ГОСТ 19709.2-83
Група В59
ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ СПІЛКИ РСР
ТЕЛЛУР ВИСОКОЇ ЧИСТОТИ
Методи визначення селену
Tellurium of high purity. Методи для визначення selenium*
______________
* Найменування стандарту. Змінена редакція, Змін. N1.
ОКСТУ 1709
Строк дії з 01.01.85
до 01.01.90*
_______________________________
* Обмеження терміну дії знято
за протоколом N 4-93 Міждержавної Ради
зі стандартизації, метрології та сертифікації
(ІВД N 4, 1994 рік). - Примітка виробника бази даних.
Розроблено Міністерством кольорової металургії СРСР
ВИКОНАВЦІ
ВНЕСЕН Міністерством кольорової металургії СРСР
Член
ЗАТВЕРДЖЕНИЙ І ВВЕДЕНИЙ У ДІЮ Постановою Державного комітету СРСР за стандартами від 26 вересня 1983 р. N 4535
ВЗАМІН
ВНЕСЕН Зміна N 1, затверджена та введена в дію Постановою Державного комітету СРСР за стандартами
Зміна N 1 внесена виробником бази даних за текстом ІВС N 5, 1989 рік
Цей стандарт встановлює екстракційно-флуориметричний (при масовій частці селену від 0,000005 до 0,0005%) та спектрофотометричний (при масовій частці селену від 0,0001 до 0,02%) методи визначення селену в телурі високої чистоти.
Спектрофотометричний метод заснований на утворенні сполуки селену з про -фенілендіаміном при рН 1-2, що поглинає світло в ультрафіолетовій ділянці спектра при довжині хвилі 335 нм. З'єднання, що утворюється, екстрагується бензолом. Телур зв'язується лимонною кислотою.
(Змінена редакція, зміна N 1).
1. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ
1.1. Загальні вимоги до методу аналізу – за
1.1.1. За результат аналізу приймають середнє арифметичне результати двох паралельних визначень.
1.1.2. Контроль правильності результатів аналізу здійснюють методом стандартної добавки.
Масова частка селену в добавці (стандартному розчині) повинна становити 80-120% її вмісту в аналізованому матеріалі.
Величину добавки визначають по різниці , де і - Результати аналізу проби та проби з добавкою , розраховані як середнє арифметичне з двох паралельних визначень, розбіжності між якими не повинні перевищувати допустимих величин, зазначених у стандарті.
Результат аналізу вважається правильним, якщо знайдена величина добавки відрізняється від розрахункового значення не більше ніж на , де і - Допустимі розбіжності між результатами паралельних визначень селену в пробі і в пробі з добавкою
й .
1.1.1,
2. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ
2.1. Вимоги безпеки - за
3. АПАРАТУРА, МАТЕРІАЛИ ТА РЕАКТИВИ
Спектрофотометр будь-якого типу для вимірювання світлопоглинання в ультрафіолетовій області спектра.
Кислота соляна за
Кислота азотна за
Кислота лимонна за
Кислота мурашина за
Аміак водний за
Сіль динатрієва етилендіамін-N, N, N', N'-тетраоцтової кислоти (трилон Б) за
про -Фенілендіамін солянокислий, розчин з масовою часткою 1%, свіжоприготовлений (реактив має бути світлим).
Бензол за
Папір індикаторний універсальний.
Селен за
Вода дистильована за
(Змінена редакція, зміна N 1).
4. ПІДГОТОВКА ДО АНАЛІЗУ
4.1. Приготування стандартних розчинів селену
Розчин А: 50,0 мг селену розчиняють 10 см соляної кислоти з додаванням 5-7 крапель азотної кислоти при нагріванні на водяній бані, додають 20 см води.
Охолоджений розчин переливають у мірну колбу місткістю 500 см. , додають 15 см соляної кислоти та доводять водою до мітки.
1 см розчину, містить А 0,1 мг селену.
Розчин Б: 5 см розчину, А переносять у мірну колбу місткістю 250 см , додають 5 см соляної кислоти та доводять водою до мітки.
1 см розчину містить 0,002 мг селену.
5. ПРОВЕДЕННЯ АНАЛІЗУ
5.1. Наважку телуру масою 1,000 г поміщають у конічну колбу місткістю 100 см , додають 15 см соляної та 2 см азотної кислоти. Колбу накривають склом годинника і нагрівають на водяній бані до розчинення телуру. Годинникове скло знімають і упарюють розчин до об'єму 5 см . При масовій частці селену більше 0,001% розчин поміщають у мірну колбу місткістю 100 см. доводять до мітки водою і відбирають аліквотну частину, що містить 2-16 мкг селену.
До охолодженого розчину або його аліквотної частини додають 25 см води, 12 см розчину лимонної кислоти, 3 см розчину трилону Б та 1 см мурашиної кислоти. Встановлюють рН розчину рівним 1-2 універсальним індикаторним папером, додаючи по краплях аміак. Наливають 1 см розчину про -Фенілендіаміну і залишають на 20 хв.
Розчин переливають у ділильну вирву місткістю 150 см. , додають 25 см бензолу (толуолу) та екстрагують 2 хв. Після розшаровування рідин органічний шар зливають у суху пробірку і вимірюють оптичну щільність на спектрофотометрі при довжині хвилі 335 нм в кюветі з товщиною шару, що поглинає світло, 50 мм.
Розчином порівняння є розчин контрольного досвіду.
Зміст селену встановлюють за градуювальним графіком.
(Змінена редакція, Изм.
N 1).
5.2. Для побудови градуювального графіка конічні колби місткістю 100 см поміщають 0; 0,5; 1,0; 2,0; 4,0; 6,0 та 8,0 см стандартного розчину Б, що відповідає 0; 1; 2; 4; 8; 12 та 16 мкг селену. У кожну колбу доливають воду до 30-35 см. , 8 см розчину лимонної кислоти і далі надходять, як зазначено в п. 5.1.
За отриманими значеннями оптичних щільностей розчинів і відповідним вмістом селену будують градуювальний графік.
6. ОБРОБКА РЕЗУЛЬТАТІВ
6.1. Масову частку селену ( ) у відсотках обчислюють за формулою
,
де - Маса селену, знайдена за градуювальним графіком, мкг;
- Маса навішування телуру, р.
6.2. Різниця двох результатів паралельних визначень та різниця двох результатів аналізу з довірчою ймовірністю 0,95 не повинні перевищувати значень розбіжностей, що допускаються, зазначених у табл.1.
Таблиця 1
Масова частка селену, % | Розбіжність паралельних визначень, що допускається, % | Розбіжність результатів аналізу, що допускається, % |
Від 0,00010 до 0,00020 включно. | 0,00005 | 0,00007 |
Св. 0,0002 "0,00050" | 0,00008 | 0,00012 |
0,0005 0,0010 | 0,0002 | 0,0003 |
0,0010 0,0030 | 0,0003 | 0,0004 |
0,0030 0,0100 | 0,0006 | 0,0008 |
0,010 0,020 | 0,003 | 0,004 |
6.1, 6.2. (Змінена редакція, зміна N 1).
7. ЕКСТРАКЦІЙНО-ФЛУОРИМЕТРИЙ МЕТОД ВИЗНАЧЕННЯ СЕЛЕНУ
7.1. Сутність методу
Метод заснований на утворенні сполуки селену з 2,3-діамінонафталіном, вилучення його н-гексаном та вимірюванні інтенсивності люмінесценції екстракту.
7.2. Апаратура, матеріали та реактиви
Спектрофлуориметр М-850 чи аналогічний.
Папір індикаторний універсальний.
Ступка агатова.
Кислота азотна за
Кислота сірчана за
Кислота соляна за
Кислота мурашина за
Аміак водний за
н-Гексан.
Спирт етиловий за
Сіль динатрієва етилендіамін - N, N, N', N' - тетраоцтової кислоти (трилон Б) за
2,3-діамінонафталін розчин 5 г/дм ; навішування реактиву масою 0,5 г розчиняють у 100 см розчину соляної кислоти, розчин переводять у ділильну вирву місткістю 150 см та екстрагують домішки 30 см н-гексану 1 хв. Водну фазу зливають у темну склянку з притертою пробкою; розчин придатний до застосування протягом 3 днів.
Селени високої чистоти.
Стандартні розчини селену.
Розчин А: навішування селену масою 0,1000 г поміщають у конічну колбу місткістю 100 см і розчиняють при нагріванні на водяній бані 10 см суміші азотної та соляної кислот (3:1), упарюють до вологих солей, додають 5 см сірчаної кислоти та нагрівають до появи парів сірчаної кислоти. Розчин охолоджують і переводять у мірну колбу місткістю 100 см. , доводять до мітки водою та перемішують.
1 см розчину, А містить 1 мг селену.
Розчин Б: 5 см розчину, А поміщають у мірну колбу місткістю 500 см , доводять до мітки розчином соляної кислоти та перемішують.
1 см розчину містить 0,01 мг селену.
Розчин: 5 см розчину Б поміщають у мірну колбу місткістю 500 см , доводять до мітки розчином соляної кислоти та перемішують.
1 см розчину містить 0,0001
мг селену.
7.3. Проведення аналізу
Аналізовану пробу поміщають у агатову ступку і подрібнюють, додаючи на кінцевій стадії 10 см етилового спирту; потім пробу висушують.
Наважку телуру масою 1,0000 г при масовій частці селену від 5·10 до 5·10 % або 0,1000 г за масової частки селену від 5·10 до 5·10 % поміщають у склянку місткістю 50 см і доливають відповідно до взятої наважки 3 або 1,5 см соляної кислоти та 1 або 0,5 см азотної кислоти. Склянку накривають лійкою та нагрівають до повного розчинення проби, а потім кип'ятять до видалення оксидів азоту. Розчин охолоджують та додають 2 см розчину трилону Б, 20 см води і встановлюють рН розчину 2 по універсальному індикаторному папері, додаючи по краплях аміак (близько 2 см ). Розчин з білим аморфним осадом телуристої кислоти доводять до кипіння і витримують на гарячій плиті до переходу аморфного осаду кристалічний (5-10 хв), а потім охолоджують.
Розчин фільтрують через фільтр «синя стрічка» у мірну колбу місткістю 50 см. , в яку попередньо наливають 2 см соляний та 1 см мурашиною кислот. Розчин перемішують і через 30 хв додають 2 см. розчину 2,3-діамінонафталіну при масовій частці селену менше 1·10 % або 4 см розчину 2,3-діамінонафталіну при масовій частці селену більше 1·10 %. Вміст колби доводять до мітки водою та перемішують. Через 1 год розчин переводять у ділильну вирву місткістю 100 см. , додають 5 см н-гексану та екстрагують протягом 1 хв. Після поділу шарів органічну фазу зливають у суху пробірку із притертою пробкою.
Зміст селену знаходять шляхом добавок. Для цього паралельно проводять визначення селену в двох наважках проби з добавками стандартного розчину селену Б або В. При цьому масу селену в розчині Б або В, що додається, вибирають таким чином, щоб будучи віднесена до маси навішування вона становила від 1,2 до 0,8 селену в пробі. Друга добавка повинна бути вдвічі більшою за першу. Добавки розчинів Б і В вводять у мірну колбу місткістю 50 см перед фільтруванням розчину з осадом.
Через всі стадії аналізу проводять два контрольні досліди на реактиви.
Спектр люмінесценції комплексу реєструють послідовно в області 500-580 нм, починаючи з більшої добавки. Максимум смуги – 519 нм. Довжина хвилі збудження відповідає 373 нм. Чутливість підсилювача, вхідну та вихідну щілину регулюють в залежності від
величини сигналу
7.4. Обробка результатів
7.4.1. Масову частку селену ( ) у відсотках обчислюють за формулою
,
де - Маса доданого селену, мг;
- Висота піка для розчину проби, мм;
- Висота піку для розчину контрольного досвіду, мм;
- Висота піка для розчину проби з добавкою, мм;
- Маса навішування телуру, р.
7.4.2. Різниця двох результатів паралельних визначень та різниця двох результатів аналізу з довірчою ймовірністю 0,95 не повинні перевищувати значень розбіжностей, що допускаються, зазначених у табл.2.
Таблиця 2
Масова частка селену, % | Розбіжність паралельних визначень, що допускається, % | Розбіжність результатів аналізу, що допускається, % |
Від 0,000005 до 0,000010 включно. | 0,000003 | 0,000004 |
Св. 0,000010 "0,000020" | 0,000005 | 0,000007 |
0,000020 0,000050 | 0,000008 | 0,000012 |
0,00005 0,00010 | 0,00002 | 0,00003 |
0,00010 0,00020 | 0,00003 | 0,00004 |
0,00020 0,00050 | 0,00006 | 0,00008 |
Розділ 7. (Запроваджено додатково, Зм. N 1).